Історія лікарні

 

Вважається, що охорона здоров’я в Смілі була започаткована ще графом Самойловим на початку ХІХ століття. Джерела не уточнюють імені графа, але, вірогідно, то був Микола Самойлов. Влаштована ним у містечку лікарня стала першим лікувальним закладом у Черкаському повіті. Цей шпиталь (на 25 чоловік) обслуговував „військово-робітничий” батальйон, який працював на заготівлі лісоматеріалів у Черкасько-Дубіївських лісах, які належали у 1840-х роках Херсонському військовому поселенню.

Близько 1839 року – після того, як Сміла перейшла до рук Софії Бобринської і тут розгорнулося будівництво заводів, – відбулося ніби друге народження лікарні. Адже набираючи масу робітників на заводи і в економію, Бобринські змушені були взяти на себе обов’язок надавати їм медичну допомогу. Тож лікарню ґрунтовно оновили і розширили. У ті часи в Смілі існувала вже і „вільна аптека”, яку статистичні огляди згадують з 1848 року.

Спочатку лікарня Бобринських теж була розрахована на 25 ліжок і називалася Смілянською економічною лікарнею, або – економічним шпиталем чи лазаретом. Згодом її неодноразово перебудовували і розбудовували, і на честь графині Софії Олександрівни – своєї фактичної засновниці і піклувальниці – назвали „Софіївською”. Адже для її становлення і функціонування вона віддавала весь свій вільний час і вкладала чималі кошти. (За цією назвою головну Смілянську лікарню старожили міста пам’ятають і зараз.) Так у 1862 році для лікарні збудували ще один корпус. А на початку 70-х років ХІХ століття з’явилася лікарня для прихожих при Смілянській цукроварні.

У 1884 році при Софіївській лікарні побудоване хірургічне відділення (ця будівля існує і зараз!).
У 1888 році було побудовано службовий корпус.
У 1889-90-х роках з’являється ще один службовий корпус.
У 1890-91 роках перебудовано пральний корпус.
У 1895 році збудовано морг з двох відділень.
У 1897 році в лікарні спорудили власну криницю (подача води з неї у водонапірну башту здійснювалася за допомогою вітряного і електричного двигунів).
У 1890 році споруджено дезінфекційну камеру.
У 1903 році значно розширили хірургічний корпус. Він складався: з 4 палат для хворих (по 6 ліжок в кожному); ванної кімнати з двома ваннами і душами й туалету. Крім того, була мийна, операційна, передопераційна і… рентгенкабінет з відповідним інструментарієм. Новинка – рентгенодіагностика – була введена в практику Софіївської лікарні лише через декілька років після відкриття рентгенівських променів!
У 1907 році лікарня збагатилася акушерсько-гінекологічним і жіночим відділеннями, котрі розташувалися в розширеному хірургічному корпусі (всього 32 ліжка). Акушерсько-гінекологічне відділення було збудоване за задумом графині Олени Петрівни Бобринської на її і графа Лева Олексійовича кошти. Обладнане воно було відповідно до найновіших вимог лікарняної гігієни. При відділенні знаходилось також 10 безплатних місць для бідних породіль і хворих, котрі утримувалися коштом графині. Акушерське відділення слугувало ще й школою для сільських повитух.
У тому ж році відкрили інфекційне відділення на 16 хворих (з операційною, приміщеннями для персоналу і необхідними службами); прокладено водогін.
У 1909-10 роках збудовано власну електростанцію для освітлення лікарні (потужністю близько 30 кВт).
У 1910 році введена в дію каналізація з біологічним очищенням всіх відходів і стічних вод.

У різні часи в лікарні також були влаштовані аптечний склад і різноманітні допоміжні служби: господарські погреби, комори, столярна майстерня, стайня для коней, екіпажний сарай.

Лікування і утримування службовців і робітників графських маєтків в лікарні було безкоштовне.

На початку 20 століття в лікувальних закладах графів Бобринських нараховувалося 150 лікарняних місць, у тому числі 100 – в Софіївській лікарні. Їх медичний персонал: 4 лікаря, 14 фельдшерів, 8 акушерок, 10 сестер милосердя і санітарів.

Софіївську лікарню в різні роки очолювали лікарі: Верлейн (1831-1845), Зенкевич (1845-1876), Бернштейн (1876-1886), Б.С.Козловський, О.Я.Якубовський (1904-1913). Напередодні Першої світової війни в Смілі була організована земська лікарня.

Сучасна Смілянська міська лікарня, яка з’явилася в місті наприкінці 60-х років минулого століття, була побудована на тому самому місці – на загреблянських „пісках”, котрі Бобринські планували відвести під земську лікарню.

 

 

За матеріалами краєзнавця і письменника Анатолія Коваленка,
(викладеними в його книзі „Земли родной минувшая судьба,
или сказание о Смелянщине”. – Москва: Издательство ВеГа, 2009. – 892 с.: ил.)